КОНКОРДАНС ЛЕМИ НІ:

Від нинішньої оборони мало залежати його дальше поводження на новім ґрунті, і він чув се, що нинішній виступ удався йому дуже добре. Він був дуже задоволений, але, держачися старого правила "aequam servare mentem", мав вид не то байдужно-спокійний, не то занятий чимсь і йшов не озираючись, не спішачись і не звертаючи уваги ні на що постороннє.
Ото з мене забудько! Пан Стальський, мій домашній інструктор у третій… ні, pardon, у другій гімназіальній класі!

-- Ні.

-- Ні. Хочу пошукати якоїсь реставрації.

-- Ні, пане.

-- О ні, я під час паузи ходив на перекуску, -- спокійно промовив Рафалович, ідучи обік Стальського тісними і брудними сходами на перший поверх. Тут було касино, тепер зовсім порожнє, зложене з трьох покоїв і зали для танців.

-- О, що те, то ні! Борони Боже!

-- Ні, пане, сидить дома.

-- Ні, не німа.
10 
-- Але ж ні! Ввійдіть!
11 
-- О ні, не треба! Дуже мене зацікавив наш опис.
12  Але постава її, хід її, той хід, котрий я, здається, пізнав би між тисячами! Та ні, не може бути, се не вона! Тихо ти там!
13 
-- Ні, вже близенько. У нас тут загалом нема великих віддалень.
14  У однім кінці чихнеш, у другім чути. Ні з чим найменшим не сховаєшся перед цікавими очима. А що цікаві очі побачать, те цікаві язики розмолотять, роздують, розбовтають удвоє, вдесятеро.
15 
-- Ні, се мені не до шмиги! Чого я піду до вас?
16  Я десять літ, відколи ми побралися, навіть слова не сказав до неї. Живемо з собою не то, щоб сказати, як ангели в раю -- ні… Знаєте, і між святими буває рай і пекло.
17  Та сама жінка -- все одно, замужня чи незамужня, -- котра не погляне на вас, коли ви йдете попри неї в цивільному, напевно всміхнеться або бодай зробить солодкі очі, коли ви йдете в мундурі і з достаточною безсоромністю глянете їй у очі. Супроти серйозної атаки з вашого боку майже ні одна не встоїть. Зрозумієте, що я не з тих був, щоб не використати ті чари військового мундуру до границь можливості.
18  "Ти знаєш що. Або я твоя жінка, або ні".
19  "Бачиш, що можу, коли питаю. Та ні, не буду питати, а скажу тобі попросту, що не бачу причини, чого тобі злоститися. Ти заздрісна на Орисю?"
20  Коли я уступлю їй тепер, на першім кроці, то вона швидко поб'є мене на другім, на третім зробить зовсім своїм невольником. Е, ні, моя пані, се у нас так не йде! Я не на те взяв тебе, щоб підлягати твоїм капризам".
21 
"Ні, моя пані, нема чого сміятися. Я сю справу беру зовсім поважно, дуже поважно і ще раз прошу вас подумати про се".
22 
"Ні, ні, ні! Не хочу!
23  -- Бити! Ні, рибонько. Пальцем тебе не ткну.
24 
-- Ні.
25 
-- Ні.
26  -- Пане! -- мовив він. -- Не знаю вашої жінки, але хоч би вона була собакою, ні, гієною, -- то ще гріх би було так поводитися з нею.
27  А що, і ти хотіла би побачити? Е, ні, я піду сам, а завтра розповім тобі".
28 
-- Ні. Знаєте, буває двоякий вираз терпіння у людей і у звірів; один такий, що будить співчуття, а другий такий, що будить ще дужчу злість, ще жорстокіше завзяття.
29  Слава його як одного з найліпших адвокатів швидко облетіла всі повіти. Селяни горнулися до нього зі своїми кривдами і жалями, дуже часто зі справами, вже давно програними чи то через недбальство, чи через злу волю давніших адвокатів, і часто бувало так, що він, вирозумівши річ, мусив відправляти таких людей ні з чим, хоч і як добре розумів і живо відчував їх кривду. Він поклав собі головним правилом говорити кождому щиру правду, не дурити нікого марними надіями, і се зразу не сподобалося многим селянам, що звичайними, особливо жидівськими адвокатами були привчені до того, що спочатку їм у всякім разі обіцювано скоре і легке виграння справи, потім видоєно їх добре, а вкінці доводжено до руїни або в найліпшім разі відправлювано з канцелярії ні з чим.
30  Селяни горнулися до нього зі своїми кривдами і жалями, дуже часто зі справами, вже давно програними чи то через недбальство, чи через злу волю давніших адвокатів, і часто бувало так, що він, вирозумівши річ, мусив відправляти таких людей ні з чим, хоч і як добре розумів і живо відчував їх кривду. Він поклав собі головним правилом говорити кождому щиру правду, не дурити нікого марними надіями, і се зразу не сподобалося многим селянам, що звичайними, особливо жидівськими адвокатами були привчені до того, що спочатку їм у всякім разі обіцювано скоре і легке виграння справи, потім видоєно їх добре, а вкінці доводжено до руїни або в найліпшім разі відправлювано з канцелярії ні з чим. Д-р Рафалович, очевидячки, не рвався до надто швидкої і дешевої популярності, але спокійно і витривало тяг свою лінію, заступав тільки реальні справи, де бачив можність виграння; міські головачі, що вже від першої хвилі зложили були про нього формулу: "се буде демагог" -- швидко були змушені взяти її назад.
31 
Але в іншій справі д-р Рафалович виступив відразу новатором, консеквентним і впертим: він відразу зробив свою канцелярію руською і поклав собі правило, що ні один "кавалок" із неї не сміє вийти на іншій мові, як тільки на руській. Се була правдива революція.
32  Хоча вповні законне, таке поступування стягло на нього тисячі неприємностей, квасів, нарікань, приятельських докорів з боку різних урядників, що, мовляв, на старість були примушені вчитися руської мови і руського письма. Кілька разів йому відкидувано подання, але він достоював свойого права, не подавався ні на які підмови ані жалі, але, навпаки, своїм звичайним способом зводив їх на жарти, обезсилював сміхом, добродушністю, за котрою, мов оружні полки, стояли непереможні юридичні аргументи. І його впертість по якімсь часі почала одержувати побіду.
33  Він пізнавав, котрі села в повіті заможні, котрі бідніші, де дідичі порядні, а де лайдаки, пізнавав повітових павуків по їх сітях і повітових сатрапів по тих слідах їх пазурів, які стрічав на своїх клієнтах. Ще не говоривши ні з ким ані слова про політику, він помаленьку, в тиші своєї спальні, упоравшися з канцелярійною роботою, складав у одну цілість свої спостереження над людьми і обставинами, міряв і важив суспільні сили і суспільні противенства, збирав дані для оцінки характерів поодиноких селян, священиків, міщан, учителів у повіті й обмірковував, чи і яку роботу можна би розпочати з ними. Але, видаючися з людьми, особливо зі священиками при гостинах і різних празничних нагодах, він не любив говорити про політику, до якої вони були аж надто дуже охочі, звертав звичайно таку розмову на жарти, а тільки декому з тих, котрих був певніший, десь-колись закидав: "Побачимо", "Се занадто важна справа, щоб про неї говорити при чарці", "Прийде час, то поговоримо".
34 
-- Е, ні! Але я знаю, що вам там різні пани натуркали вуха, що я лихвар, п'явка, небезпечний чоловік.
35 
-- Ні. Я думав, що пан меценас мають нині троха вільного часу.
36  Я знаю їх слабі сторони, їх привички, їх непрактичність, непорядність, негосподарність, лінивство, і все те -- мої помічники. Ні, пане меценас, я досі не мав у суді ані одної справи і надіюся, що й не швидко буду мати. То ви не потребуєте боятися, що я схочу компрометувати вас своєю клієнтелею.
37  Хто знає! Може, я й сам розпустив її, а може, й ні. Досить, що мені вона на руку.
38  Мм… Що я вам буду говорити так або ні? Маєте право не вірити мені.
39 
-- Ні, не фантазії, можете вірити мені. Зрештою ні, не вірте, а вперед переконайтеся, чи я брешу.
40  -- Ні, не фантазії, можете вірити мені. Зрештою ні, не вірте, а вперед переконайтеся, чи я брешу.
41 
"Забіжу з-поза угла, ввійду до парку і пройдуся поуз неї, то й переконаюся відразу, чи се вона, чи ні".
42  Але даремно він, бігаючи на лекції з одного кінця міста на другий, роздивляв по вулицях усіх прохожих панночок, даремно всі хвилі, вільні від праці, те тільки й робив, що снував по вулицях, "шукаючи другої голови", як сміялися з нього товариші, -- панночка більше не стрічалася йому. Цікаве було й те, що з товаришів, які були на пам'ятнім балу і яких він з дрожжю в серці почав розпитувати про незнайому панночку, жаден не знав її, не пригадував собі її; кождий, звичайно, був занятий своєю і близькими до себе; вона, бачилось, нікому не впала в очі, нікого не зацікавила, ні з ким не була знайома.
43  М'ясниці того року були довгі, балів заповідалося багато, і він потішав себе надією, що коли не на однім, то на другім таки здибле її, а тоді вже не залишить зібрати всі потрібні інформації. Але доля зажартувала собі з нього: оскільки він, з ущербом для свойого скупого бюджету, зробився неминучим учасником усіх балів, вечерків, маскарадів та редут, які були в тім сезоні, остільки панночка, мов завзялася, не показалася ні на однім. У Євгенія горіло серце, щось займалося в душі, мов невгасний огонь; панночка все стояла у нього перед очима то в рожевій баловій сукні, то в простім плащику і з легесенькою усмішкою, як ішла своїм маєстатичним ходом по вулиці.
44  Молоденькі брюнетки обіллялися густим рум'янцем, старша блондинка кивнула головою. Ні, вони не мали нічого против того, тим більше, коли пані заявила відразу, що пан Євгеній буде вправлятися тільки годину денно, і то окремо від них.
45 
І він, усе ще машинально, зірвався з крісла, вхопив капелюх і, не прощавшися ні з ким, вибіг із покою. Того дня він пропустив усі лекції, не доторкнувся ані до книжки, ані до страви, але ходив, ходив, ходив вулицями, то звільна, то майже підбігцем, немов шукав чогось.
46  Тільки обі брюнетки вибігали, сильно термосили його руки на привітання, так, як школярі-товариші, сміялися і підморгували йому, а коли "стара" пішла собі до кухні, прибігали до нього і просили грати їм до танцю. Він грав, але ні за що в світі не був би глянув на ті двері, що з салону вели до покою, де грала Реґіна. Він боявся, щоб вона знов не показалася в дверях.
47  А поглянути на нього? Ні, Євгеній боявся сам собі признатися, що їй може бути цікаво поглянути на нього. Його дівоче-стидливе чуття боялося навіть допускати у неї якесь чуття, подібне до його власного.
48 
-- Ні, пані, я юрист.
49  В часі тої розмови Євгеній ішов, похиливши лице і вдивляючися в тротуар. На лице дівчини, що йшла обік нього, не був би глянув ні за які скарби в світі. Він не знав, яке вражіння зробили на неї його слова, і боявся навіть думати про се.
50  А попрощавшися з нею на вулиці, він виносив із того короткого товаришування з любою дівчиною стільки енергії, душевної твердості і чистого підйому чуття, що цілоденна праця була йому легкою. З подвоєною силою він учився до екзаменів, не дбаючи ні про що більше. Він не укладав собі планів будущого, бо пощо?
51 
-- Ні, я пані не покину так! Пані щось нездорові.
52 
-- Ні, ні, ні! Прошу вас, ідіть.
53 
-- Ні, пане! Се тілько так… хвилина.
54 
-- Ні, пані! Я не відступлю вас, поки не вспокоїте мене, що ви направду не хорі.
55 
-- Але ж ні, ні! Я здоровісінька.
56 
-- Ні, про термін ще не чути нічого. Я хтів про щось інше поговорити з вами.
57  Бачите -- під самим носом. Ні курки де випустити, ні гуску, ні теля вигнати. А пан спер, польових посилає, грабить, заганяє, хоч із села тікай.
58 
-- Ні, всі панські ґрунти з двором і з лісами.
59 
-- Ні, пан нас щось дурять. Де то хто таке видав, аби хлопи купували панські маєтки?
60 
-- Ні, не хочемо. То не наш антерес!
61  І се має бути освічений чоловік? "Ні, книжкова освіта ще не дає життєвої освіти. Неписьменний торговець може бути в життєвих справах освіченішим чоловіком від доктора філософії.
62  Сторож ходив, мов вартовий на чаті. Піднявши голову вгору, у військовій поставі, не змигаючи оком ні в сей бік, ні в той, він ходив, ходив і ходив. Євгенієві здавалося, що бачить якісь рухи його уст, немов Баран говорив щось до себе, але голосу не було чути.
63  Ніхто його не прийме, нікуди йому діватися, хіба перевісити торбу через плечі та йти на випроси. Ні, видно, Ваґман не такий злий чоловік, бо й вирахунку з Бараном не має, мабуть, ніякого. Держить його, дає хату, ще й платить дещо, а що Баран заробить від партій, то окремо -- і жиє бідний чоловік.
64 
-- Ні, не те! Зовсім не те! -- мовив Стальський.
65  Знаєте, я такий чоловік: або пан, або пропав. Як робити щось, то робити до шпунту, а як ні, то й не зачинати. Як пізнав свою похибку, то зараз направити її.
66  "Дай, -- думаю, -- справлю перепросини, як Бог приказав. Запрошу чужого чоловіка, любого мені, перед яким не маю секрету і не потребую ні з чим ховатися", -- вас. Щоб ви, так сказати, були за свідка.
67  Глухо. Ні голосу пташини, ні шуму вітру, ні цвіркоту сверщка, навіть стук його кроків проковтує глуха пустиня. В безшелесній тиші він суне наперед як дух, тільки втома і невимовна вагота пригадує йому, що він чоловік з тіла і кості.
68  Яке її лице? Ні, дармо натужує очі Євгеній. Дараба вже минула, віддаляється, немов зісковзується по гладкій площі десь у бездонну глибінь.
69  Чи йому загородив дорогу шлюб, що лучив тих обоє людей докупи на нерозривну долю, на нерозривну муку? Здається, ні. Щось інше спиняло його, паралізувало його волю.
70 
-- Ні, не забула.
71 
-- Крихіточку… ні, -- з притиском відповіла Реґіна. -- Ах, браво! -- радісно скрикнув Стальський.
72 
-- Але ж ні, ні, не пручайся! Не можу здержатися!
73  -- Ого, пан меценас починають підпускати шпильки! Ну, ні, мене тим не вколете! Я чоловік загартований.
74  Знаєте, мені тоді пройшло по душі дійсне прочуття моєї будущої долі. Коли я побачила, як цьоця змірила вас своїм згірдним поглядом -- ні, не згірдним, а було в тім погляді щось таке погане і ненависне -- тямите, я вся похолола і мало не впала. Се все від того погляду.
75  -- О, чудово всміхається! -- гірко скрикнув він. -- Ні, пані, позвольте й мені сказати вам правду… сказати те, з чим я прийшов сюди, побачивши вас.
76 
-- Ні, ні, пане Баране, мені про те байдуже, чи коні чорні, чи білі, аби тілько добре бігли і аби бричка була добра. Прошу вас, ідіть і замовте, і зробіть усе, як треба.
77 
-- Ні, не може бути, щоб ви се самі виссали з пальця.
78 
-- Певно, що ні.
79 
-- Ні, не видно було. Говорили живо, далі вона встала, ніби загнівана, і пішла, не прощаючися з ним.
80 
-- Я сказав, що ні.
81  Пан говорили, що знають його змалку. Як пан думають, самовитий він чоловік, чи ні?
82 
-- Ні.
83  Се в'яне його молодість з її ілюзіями, і поривами, і безумним коханням. Те, що прийде тепер, не буде вже ні таке блискуче, ні таке ніжне, ні таке радісне. Що воно буде -- не знати, але в усякім разі буде щось інше.
84 
-- Ба ні, що правда. Адже отсе вертаємо з такого похорону, якого ви ще, певно, не бачили.
85 
-- Ні. Здоровісінькі були.
86 
-- Знають, чому би ні. І в раді повітовій знають, і в старостві знають, та що з того?
87  В гімназії він був звісний як "тупа голова"; ледве перелізши через матуру, він записався на теологію і скінчив її якось так, що ніхто ніколи не чув його голосу. Він у політику ніяку ніколи не мішався, ні з чим наперед не виривався, в студіях був остатній і перелазив з року на рік з тяжкою бідою, та все-таки якось переліз. У нього не було ні приятелів, ні ворогів; він не втискався нікому в знайомість; про його домашні, сімейні відносини ніхто не знав нічого понад те, що стояло в його nationale: що він син убогого дрогобицького передміщанина, зрештою від малої дитини сирота.
88  Він у політику ніяку ніколи не мішався, ні з чим наперед не виривався, в студіях був остатній і перелазив з року на рік з тяжкою бідою, та все-таки якось переліз. У нього не було ні приятелів, ні ворогів; він не втискався нікому в знайомість; про його домашні, сімейні відносини ніхто не знав нічого понад те, що стояло в його nationale: що він син убогого дрогобицького передміщанина, зрештою від малої дитини сирота. Скінчивши теологію, він оженився, висвятився, дістав якесь сотрудництво в горах і зараз першого року повдовів.
89  У крузі завзятих політиків та балакучих теоретиків-панотців о.. Зварич не любив показуватися, а коли мусив там бути, приміром на якімось празнику або соборчику, то сидів, звичайно, пикаючи люльку, мовчав, як на турецькім казанні, і від'їжджав, не раз не обмінявшися ні з ким ані одним словом, крім звичайного повітання.
90 
-- Ні, але згадував про вас.
91 
-- Ні. Се я догадуюся.
92 
-- Ні, так я з вами й говорити не хочу. Вони нерадо понадівали шапки.
93  А відки ж мені се знати? Може, буде, а може, й ні.
94 
-- Але ж то у газетах зовсім нічого ні про яку війну не говорять.
95 
-- Але ж ні про яку війну нічого не відомо.
96  -- Як кождого року? Е, ні, пане. То не така бранка.
97 
-- Ні, я не про зріст. Але так, учений пан, великий адукат?
98  -- Та був у нас у селі, в громадській канцелярії, і оголосив: навесні буде велика війна, а взимі незадовго буде велика бранка. Будуть брати всіх, хіба кривих та сліпих ні, а кого візьмуть, то зараз у мундур, до обрихтунку, а потім зараз до огню. А хто би хотів реклімуватися або й так увільнитися, то нехай удасться до него.
99 
-- Ні, війт вийшов. А нас він просив не розголошувати сего.
100  А по хвилевій мовчанці селянин запитав: -- Ну, і що ж нам пан радять робити? Виходжувати тото увільнення чи ні?
101 
-- Е, ні!
102 
-- Ні, прошу пана, судія не буде питати.
103  Але раз трафилася йому неприємна пригода: чи то прокуратор хотів зажартувати собі з нього, чи, яко запалений мисливець, справді був розлючений на селянина, що ніччю застрілив у своїй бараболі дика і не віддав його пану, але сам іззів, -- досить, коли прийшлося судити селянина за лісову крадіж, прокуратор приватне сказав Страхоцькому: "Я би такого злодія засудив на смерть, нехай би його повісили!" І Страхоцький ні сіло ні впало засуджує хлописька на смерть і зараз пише до ката в Голомуці, щоб приїжджав вішати. Справа наробила скандалу, і Страхоцького взяли знов до шпиталю.
104 
-- Ні. Ще там якісь жиди шваркочуть.
105 
-- Ні, -- відповів Ілько.
106 
-- Ні? Як то ні?
107  -- Ні? Як то ні? Адже ж ти бив Лейбу.
108 
-- Ні, дякую красненько. Волить він мене скаржити.
109 
-- Ні, ані разу! То ще не все, прошу високого трибуналу.
110 
-- Ні.
111 
-- Ні.
112 
-- Ні.
113 
-- Ні, не сам. Узяв собі до помочі двох жидів і ще трьох піяків, таких, що у него днюють і ночують.
114 
-- Ні, прошу пана, то хлоп.
115  Десь нам ялівчина втекла в ліс ще вчора, то шукали хлопці цілу ніч, а я вийшов рано та й заблудив у поганий час. А то такий проклятий хащ, що ні стежки, ні прикмети жадної. Ходжу й ходжу, всюди однаково, а кінця нема.
116 
-- Ні, ні, буде з мене й тут! І за се вам велике спасибі! -- мовив він, ставлячи свою палицю між коліна, опираючи свої жиласті, спрацьовані долоні на її костур, а бороду на долонях.
117  -- Я вам говорю по правді. Зрештою можете піти чи до старости, чи до кого хочете і запитати його, чи пан Шнадельський -- адвокат, чи ні?
118 
-- Ні, з сего боку села ні. Аж як переїдете за село та потім під гору, то там будете їхати через діброву.
119 
-- Ні на кого не надійтеся! -- говорив далі пан. -- Ані у пана, ані у попа, ані у старости, ані в суді нема вашої правди.
120  Донесення против лікаря звернено йому з тим, що власть, розслідивши поданий ним факт, дисциплінарним способом полагодила справу, але для карного переслідування не найшла ніякої підстави. А донесення против Шнадельського повело за собою правдивий скандал: прокураторія занялася справою, вступне слідство поручено перевести Страхоцькому, а сей, ідучи за прокураторськими вказівками, почав від того, що під ескортою жандармів велів спроваджувати до Гумниськ одного за другим із тих селян, які були пойменовані в донесенні; жандарми для більшого ефекту заковували селян, самих найбагатших і найповажніших господарів, у кайдани і гнали їх до суду як злочинців, Страхоцький індагував їх своїм способом, і в пересланих вищому судові протоколах їх переслухань стояло чорне на білім, у всіх згідно, що вони ні про що не знають, ніяких грошей Шнадельському не давали, ні про яку бранку від нього не чули і навіть якби чули, то не думали б увільняти незаконними способами своїх дітей від обов'язку цісарської служби. На основі сих протоколів Євгенію переслано з суду резолюцію, що його донесення було основане на фальшивих інформаціях і пустих хлопських поговірках і, як таке, не заслугує на поважне трактування.
121  -- Он як! -- аж скрикнув Євгеній, прочитавши сей незвичайний документ. -- Е, ні, панове, ся штука не піде так гладко.
122  Не можна сказати, щоб пан маршалок говорив се на вітер, щоб кидав шляхетським словом гонору, мов половою. Ні, він мав уложений дуже гарний, геніальний план, як підрятувати свої злидні. В повіті, бачите, були дві каси: кредитове земське товариство, що давало гроші на гіпотеку, щонайменше по 500 ринських; се була так звана панська каса, утворена перед двадцятьма роками з десятитисячного капіталу, записаного одним дідичем-патріотом на заснування шпиталю в місті, а до пори здійснення сеї цілі (коли-то вона здійсниться) ужитого на кредитові цілі.
123  Без шеляга при душі не рушиш і з місця, а їхати на те, щоб, ставши на місці, опинитись без шеляга при душі, се ж значило їхати ще на гіршу біду, на важку працю, якої Шнадельському страшенно не хотілося. Ні, вже як їхати, то з добре наладованою мошонкою, щоб там, у краю доларів, було о що руки зачепити. Відки і як узяти гроші для сеї цілі, се йому було байдуже.
124  -- Не можна, пане президенте. Народ дуже обурений, усюди ні про що не говорять, як тілько про самоволю графа. А вдодатку маємо в повіті літерата: готов підхопити сю справу і знов осмарувати нас у Відні.
125  Але коли прийшлося сплачувати векселі і проценти та виробляти деякі пролонгати, показалося, що, крім двох чи трьох зовсім дрібних векселів, усі інші були вже перепродані. Пан маршалок аж задеревів, але лаяти жидів, докоряти їм, грозити -- не придалось ні на що: кождий жид заслонювався тяжкими часами, браком гроша, неможливістю довше чекати… Кому продано вексель -- навіть сього не міг довідатися пан маршалок.
126  -- Що ж, пан маршалок знають, такі папери -- то перелетні птахи. Сьогодні вони в моїх руках, завтра трафиться купець, і я продам їх, а тоді не можу ручити ні за що.
127 
-- Ні, навпаки, він поступовий, можна сказати, революційний, -- з усміхом мовив маршалок.
128 
-- Зовсім ні. Вони обчислені на основі дотеперішніх балансів.
129 
-- О ні, мене не здуриш! -- говорить він з дивним усміхом маніака, обертаючись не то до печі, не то до якогось незримого розмовника. -- Ні, я вже що бачу, то бачу.
130  -- О ні, мене не здуриш! -- говорить він з дивним усміхом маніака, обертаючись не то до печі, не то до якогось незримого розмовника. -- Ні, я вже що бачу, то бачу. Хоч ти притаївся, удаєш дуже зайнятого, чинишся святим та божим, але я бачу все, бачу і розумію.
131 
-- Ні, не можна се так лишити. Щоб пекельний цар так і хапнув їх усіх, мов сонних?
132  Щоб пекельний цар так і хапнув їх усіх, мов сонних? Ні, ні, гріх мені буде, коли допущу до сего. Розбуджу їх!
133  Крайня пора! Не знаємо дня ні часу, коли прийде злодій, тож годі отягатися!
134  Ось тут було чути! Ні, он там на розі! Ні, тут десь! -- лунали за ним голоси погоні, і ціла купа сторожів, жидів, панів, поліціянтів увалилася в тісний заулок, стукаючи, кричачи, спотикаючись, кленучи а тільки від часу до часу видаючи дружні окрики: -- Лапай!
135  Ні, он там на розі! Ні, тут десь! -- лунали за ним голоси погоні, і ціла купа сторожів, жидів, панів, поліціянтів увалилася в тісний заулок, стукаючи, кричачи, спотикаючись, кленучи а тільки від часу до часу видаючи дружні окрики: -- Лапай! Тримай!
136 
-- Ні, не спить, -- голосно сміючись, мовив Стальський. -- Прошу, панове, зовсім без церемонії.
137  Не бійтеся, щоб зробити чоловікові якусь пакість, якусь прикрість, на се у неї завсіди знайдеться і сила, і постанова, і концепт. Але зробити щось приємного -- ох, ні, вона нездорова.
138  І з такою нікчемною сумою був би ти мусив дралювати за море на те тілько, щоб за місяць, за два там стати яким-небудь кельнером або пастухом чужого стада. Ні, спасибі за ласку! Я би на таке не пішов.
139 
-- Розуміється, що ні! -- потвердив Шварц.
140  Баранова прогулька по місту в опівніч нового року наробила великого розруху. У всіх кругах міської людності на новий рік ні про що не говорили, як тільки про сю незвичайну пригоду. Пан староста гнівався на поліцію, що допустила до такого скандалу.
141  -- А що ж! Чому ж би ні? Я пану меценасові улегшу.
142 
-- Ні, пане Ваґман. Я роздумав сю справу.
143 
-- Що ж, чоловік ні за кого не може ручити, хіба за вовка з лісу. Та головне те: хочу бути вільним чоловіком, паном своєї волі.
144  А, набуваючи маєток, навіть на найкорисніших умовах, я мусив би зробитися невольником тих Умов. Ні, не хочу сього.
145 
-- Ні, не байка. І хочу помагати бідним.
146 
-- Ні, пане Ваґман. Для себе ні.
147  -- Ні, пане Ваґман. Для себе ні.
148 
-- Хіба вам здається, що ні? -- живо запитав Євгеній.
149  Та я певний, що вже перше віче виявить і вам не одну несподіванку. А може, й ні -- ну, та не в тім річ. Але ж не думайте, щоб ви на такім вічі могли вдіяти щось поученнями та проповідями.
150 
-- Ні, пане, я не скажу нічого. Я загалом не можу взяти участі в тім вічі і прошу звільнити мене з обов'язків комітетового.
151 
-- Ні, але я сам роздумав. Я не бесідник, не потрафлю сказати нічого.
152 
-- Ні, Бог милував. Я ось із сими людьми, -- він показав ще трьох селян, що мовчки поклонилися йому, -- ми до пана адуката прийшли подякувати, що нас пан остерегли перед тим паном Шнадельським -- тямлять пан, що так на пана кинувся?
153  Дав вам Бог талант, енергію, канцелярію, йде добре -- оженились би, звили б собі сімейне гніздо, дбали б про сім'ю… Та ні, вам захочується пускатись на такі авантюри…
154  Бо прошу, як же інакше назвати всі оті ваші заходи в справах, що властиво могли б вас і зовсім не обходити? Справи, з яких ви не винесете ні користі, ні почесті, ні слави, хіба лайку, компрометації, роздратування власних нервів, обурення та ворожнечу многих і впливових противників? Як же се назвати, як не авантюри, донкіхотство?
155  -- Але зможете, зможете! Чому ні? Се ж від вас одного залежить.
156 
-- Ні, пане меценасе! Я вам щось пораджу.
157  А де вони жиють, у якім краю, серед яких людей і порядків, се їх мало обходить. Ні, не так кажу, і се їх обходить, але лише настільки, що се все для них нива, з якої треба збирати, не сіявши. Чи вони чують себе горожанами сього краю?
158  Вповні справедливий тілько один Бог, той, що бачить усе, що кождий з нас ховає на дні серця. Але сей, пане бурмістру, -- слухайте, я також маю свої єретицькі думки -- сей, по моїй думці, зовсім не судить, нікого ні за що не судить, тілько любить, і для того він так безмірно вищий від нас, для того він Бог. Се тілько ми, дрібні, сліпі, нужденні, судимо та ненавидимо.
159  Бо подумайте: чи жадає хто від нас тої асиміляції? Здається, ні. Але зате кождому пожадане, щоб ми були чесними і пожиточними членами тої суспільності, серед якої живемо.
160  Все те було чуже для мене, далеке від мого серця. Я гріб на свою купу і не дбав ні про що інше. Тепер, коли син мій умер, у мене відкрилися очі і я почав роздумувати.
161  -- Прошу не розуміти мене хибно. Я не прошу, щоб пан староста позволили зібранню відбутися, -- що мені до того, чи воно відбудеться, чи ні. То вже пану старості ліпше знати, чи має воно відбутися, чи ні.
162  Я не прошу, щоб пан староста позволили зібранню відбутися, -- що мені до того, чи воно відбудеться, чи ні. То вже пану старості ліпше знати, чи має воно відбутися, чи ні. А нам важно тілько те, щоб воно не було заборонене _тепер_.
163 
-- Ні. На мій сором, знов політична справа.
164 
-- Ні, пане старосто. Се ми -- кілька нас -- думали сюди й туди і придумали, що найліпше буде дати людям виговоритися.
165  Чому не озовешся? Скажи, маю я рацію, чи ні? Адже мусиш сама признати, що маю рацію.
166  Робила своє діло, не крала, не шахрувала, а мені була до вподоби. А ти ні та й ні. І поставила на своїм -- прогнала її і з нею разом прогнала й злагоду з нашого дому.
167  Я довго надумувалася, кілька день вдивлялася в діамантову іскру на вершку, чи не щезне вона, чи не пропаде. Ні, вона все горіла та блищала на тім самім місці і манила мене своїм ярким промінням. Вкінці я почала бачити її навіть у сні -- і не видержала.
168  Я замовкла, але в душі не вірила сьому. "Ні, скляний череп не видасть такого проміння!" -- думалося мені. І коли другого дня сонце схилилося з полудня і освітило піскову поляну, я перш усього звернула очі на звісне мені місце.
169  Але вимір! Ні, против такого нелюдського виміру кари я рекурсую, рекурсую і протестую всіми силами душі.
170  Я чую в серці діамантовий промінь твоєї любові, Ґеню. Він світить, іскриться, міниться і гріє мене по-давньому -- ні, ясніше, краще, ніж коли-небудь. Се не ілюзія!
171  Воно досі держало мене на світі, додавало мені сили в стражданні, не допускало до розпуки, -- воно й досі не покинуло мене. Ні, ти любиш мене, Ґеню! Чую се, вірю в се і живу сею вірою.
172  На вулиці чути було чийсь голос, що видався їй подібним до голосу Стальського, і се було для неї мов острога для коня. Здибатися зі Стальським, сидіти з ним бік о бік, слухати його слів -- ні, ні! Радше смерть!
173 
-- Ні, пані. Я вже майже скінчив.
174 
Реґінине лице поблідло ще дужче, її губи задрожали, і, похиливши голову вниз, вона мовила ледве чутно: -- Ні… я не маю вам ніщо більше сказати… я справді хотіла… тілько… про розвід…
175 
-- Ні, ні, не говоріть! Не заперечуйте, бо се була би неправда.
176  Що дала вам, крім того, що ви самі зробили з мене в своїх мріях? Ні, не говорімо про любов. Не говорімо про мене!
177 
-- Ні, пані, -- мовив Євгеній. -- І я не буду говорити про любов.
178  Нема чим вам турбуватися. Ні, пане, про се покиньмо. Я ось що хотіла сказати вам.
179 
-- Ні, пані, -- мовив Євгеній, -- не робіть сього! Нам ніяких фондів для нашої роботи не потрібно.
180 
І в веселім настрої, балакаючи ось так і перебираючи подрібно всі меблі, все урядження будущого помешкання, він ішов до міста, щасливий, як ніколи, не звертаючи уваги ні на що і ні на кого.
181 
-- Ні, пане, вона у вас! -- підносячи голос, мовив Стальський. -- І я прошу вас не скривати її, а зараз видати в мої руки.
182 
-- Ні, не буду тихо! Не буду! -- репетував Стальський, стоячи на подвір'ї.
183  -- Надармо? О ні! Я нічого не роблю надармо.
184  І жде Барана, значить, двері відчинені. А хоч би й ні, то на стук вийде відчинити.
185 
-- Ні, жиє ще! -- шептав Шварц. -- Поможи!
186 
-- Ні! -- шепнув з переляком Шнадельський, бачачи, що вони відчинені нарозстіж.
187  -- До них? Ні, не можу. Я ввесь трясуся.
188 
-- Ні. Все нутро мов кипить.
189 
-- Ні, не ляжу. Страшно мені.
190  Досить комедії! Говори: була сьогодні вночі у Рафаловича чи ні?
191  Відступися геть, чортяко! Ні п'єш, ні говориш, тілько мені своїм відьомським поглядом ґуст відбираєш! Махай спати!
192  -- Можете бути зовсім спокійні. Йдемо законною дорогою і не потребуємо критися ні з чим. А в такім разі й засідки ніякої не боїмося.
193 
-- На жаль, ні! Прошу се зараз оголосити зібраним і зарядити, щоб безпроволочно опорожнили локаль.
194 
-- Ні, пане маршалку. Віче заповіджено як публічне.
195 
-- Ні, не чув нічого.
196 
-- Хто тут президент? -- запитав строго-урядовим тоном пан староста, вступивши на подіум і не дивлячися ні на кого.
197 
-- Ні, пане, не жарт! -- мовив староста. -- Сеї ночі сповнено страшний злочин на особі Стальського.
198 
Всі зібрані стояли ні живі ні мертві. Хоча дальші не чули й не розуміли нічого, що тут діялось, але всі чули, що твориться щось погане.
199  Настрій віча по відході Євгенія був подібний до настрою в домі, з якого винесено мерця. Пан бурмістр сидів на президіальнім кріслі ні в сих ні в тих, селян богато вийшло за Євгенієм і не вернуло вже назад, а тих, що лишилися, свердлував пан староста своїми проникливими очима, немов запитував їх, що властиво тут роблять і на кого ждуть. Перший очуняв о..
200 
-- Ні, -- мовив, ще дужче задумуючись, староста. -- Був над сподівання спокійний.
201 
-- Ні. Навпаки.